З 8 по 15 вересня місто Болград (Одеська область, Україна) цілковито занурилося в атмосферу етнографічного кіно. «ОКО», який зародився у 2020 році в українській Бессарабії, після трирічної вимушеної перерви повернувся на батьківщину. До офлайн програми кінофестивалю увійшли 111 фільмів із 61 країни світу. 50 із цих кінострічок — українські та переважно відображають етнографію сьогодення — події російсько-української війни.
Увечері 15 вересня відбулася Офіційна церемонія закриття 5-ї, ювілейної, едиції Міжнародного етнографічного кінофестивалю «ОКО» в Україні. Гості, друзі й шанувальники етнографічного кіно та «ОКО» зібралися в Центрі культури та дозвілля Болградської міської ради. Крім того, зацікавлені глядачі мали змогу долучитися до прямої трансляції сторінці кінофестивалю у фейсбуці.
Розпочався захід із виступу зразкового ансамблю танцю «Натхнення». Опісля ведуча Тетяна Жужукова нагадала, як проходили кінофестивальні дні 5-ї едиції. Завдяки колективу гармоністів “Gözal taraf” із села Виноградівка Болградської громади всі присутні послухали автентичну гагаузьку музику. Також команду кінофестивалю привітали піснями артисти Володимир Стаматі-Грубіян і Тетяна Жужукова.
З вітальними словами виступили міський голова Болграда пан Сергій Димитрієв і завідувачка Відділу культури, туризму, молоді та спорту Болградської міської ради пані Жанна Сусліна. Вона вручила директорці МЕКФ «ОКО» Тетяні Станєвій подяку від Болградської міської ради та пам'ятний годинник.
Директорка «ОКО» та режисерка Тетяна Станєва зазначила: «Ми з командою розраховували, що українська едиція «ОКО» стане суто регіональною подією для місцевих жителів. Основною нашою метою було показати 111 стрічок офлайн вдома, у Болграді. Однак все вийшло набагато масштабніше і яскравіше, ніж ми планували. Було неймовірно приємно побачити в нашім краї й українських режисерів, і гостей з Болгарії, які змогли приїхати попри всі перепони: ускладнений перетин транзитної зони в районі молдовського села Паланка, посилений контроль на українсько-молдовському кордоні, небезпеку через ракетні обстріли та застосування росіянами шахедів в Одеській області.
В мене були переживання, що через брак фінансування у нас не вийде повною мірою реалізувати наші плани. Боялася, що у Болграда не вийде підтримати нас і стати співорганізатором, але місцева адміністрація дуже пишається тим, що «ОКО», хоч із перервами, проводиться саме тут і радо долучилася до допомоги.
Востаннє ми були тут у 2021 році, коли технічних можливостей та інфраструктури практично не було. За цей час болградці вибороли грантові кошти, на які створили інклюзивний аудіовізуальний простір в одній з будівель КЗ «Центр культури і дозвілля Болградської міської ради», в якій, зокрема, відбувалися покази фільмів кінофесту. Там встановили екран, новий проєктор, пандуси та туалети.
Утім, деякі столичні гості висловили критику щодо місця проведення, мовляв, чого це такого рівня фестиваль – міжнародний – проводиться в якійсь глухомані. Попри такі коментарі в Болграді хочуть, щоб кінофест існував саме тут і розуміють, навіщо їм це потрібно. Але особисто для мене цей момент вкрай болючий і неприємний, оскільки ми доклали чимало зусиль, часу і енергії, щоб місцеві глядачі побачили якісне кіно, відчули себе повноправною частиною України та включилися в загальноукраїнський контекст. Це ті самі «зросійщені» люди, які не звикли дивитися українське кіно й кіно українською в цілому.
Дійсно, настрої та думки тут неоднорідні, але цього року ми помітили, що найбільшу аудиторію збирали українські фільми, хоча я боялася, що буде навпаки. Я пророкую, що в Болгарії буде те саме, спираючись на минулорічний досвід. Нас там сприймають як український кінофестиваль (хоча з 2024 року ми вже українсько-болгарський), оскільки «ОКО» чи не єдиний, хто привозить сучасне українське кіно. І якщо болгарські глядачі можуть подивитися фільми інших країн в рамках інших фестивалів, то українські – лише у нас.
Повертаючись до теми аудиторії в Болграді, хочу нагадати, що тут дуже багато українських болгар. Покази фільмів рідною болгарською, тим паче сучасних, стали для них приємною несподіванкою. А те, що приїхав болгарський актор Алєк Алєксієв, який практично зійшов з екрана історичного фільму, просто приголомшило і підлітків, і дорослих.
Що ми взяли до уваги – це те, що місцеву аудиторію потрібно навчати дивитися іноземні стрічки. Бувало, що люди приходили на сеанси і уходили. Ймовірно, фільми не сприймали через те, що герої розмовляли незрозумілою мовою, представляли маловідому культуру абощо. Люди не звикли дивитися фільми з субтитрами, деякі скаржилися, що їм було важко співставити картинку на екрані з текстом під зображенням.
До повномасштабної війни тут проживали близько 15 000 жителів, після 2022 року з них лишилося близько 10 000, тому ми не очікували переповнені зали щодня. Тим паче, що ми привезли дійсно велику програму, і часом глядачам доводилося обирати, на який фільм піти, коли ті, що їх цікавили, демонструвалися одночасно. Можу сказати, що як для маленького містечка у нас було доволі багато глядачів — іноді до 40 на одному сеансі. Знаю, що на сеансах деяких відомих кінофестивалів у Києві збиралося по 8 — 10 людей, і це в столиці! Тобто, наш фестиваль працює, і працює дуже потужно».
Хрісто Анастасов від імені інших членів журі української едиції (Жаннни Максименко-Довгич, Філіпи Кардосо, Петира Тодорова) подякував Болграду, директорці МЕКФ «ОКО» Тетяні Станєвій та всій команді за гостинність.
Він обґрунтував рішення журі так: «Було дуже складно обирати найкращі серед такої кількості хороших фільмів, і спочатку ми навіть не знали, як підійти до цього процесу. Однак завдяки цінному досвіду Філіпи Кардосо, яка вже була членкинею журі на кінофестивалях, нам вдалося систематизувати оцінювання та зробити це набагато швидше, ніж могло бути. Варто зазначити, що обговорення проходило в Zoom конференції, яка тривала близько трьох годин й настільки сильно захопила нас, що ми нічого не помічали навколо.
Ми орієнтувалися на такі критерії, як:
· Кінематографічна якість фільму. Зрозуміло, що тут ми прислуховувалися до думки Філіпи Кардосо та Жанни Максименко-Довгич, які безпосередньо дотичні до процесу створення кінопродуктів та можуть професійно оцінити конкурсні стрічки.
· Історична правдивість, фактологічна точність, вплив або ж ступінь достовірності відтворення історичних подій у стрічках, які на це претендують. Тут уже найбільш активно включався я як історик та політолог.
· Естетика фільму. Це дуже суб’єктивний критерій, однак коли думки усіх членів журі збігаються, думаю, він доречний.
· Емоційний вплив.
· Заявка на новаторство, спроби створити щось виняткове, таке, що робиться вперше.
Взявши за основу ці критерії, вже по-різному оцінюєш ігрові, анімаційні та нон-фікшн фільми, які належать до різних жанрів, попри те що деякою мірою і перетинаються.
Цікаво, що в усіх трьох жанрах ми знайшли чудові фільми, але найбільше нас вразили документальні та анімаційні фільми, а найменше — ігрові, хоча не можна сказати, що серед них не було кількох розкішних робіт.
Це мій перший досвід роботи у складі журі кінофестивалю. Раніше брав участь у конференціях і розмовах на різні теми, зокрема й політичні, що мені, власне, дуже допомогло. Найзапекліші дискусії відбувалися, коли у когось була своя думка про фільм, а інші з нею зовсім не погоджувалися, утім, ми намагалися поважати й дослухатися один до одного. Важливо чути аргументи інших людей й погоджуватися з ними, або продовжувати відстоювати свої. Зрештою, всі рішення ми ухвалювали колективно. Я думаю, що ми добре впоралися, в усякому разі, ми підійшли до цього надзвичайно серйозно. Це була дуже приємна зустріч. Сподіваюся, нам вдалося зробити правильний вибір, який піде на благо і фільмам, і кінофестивалю.
Загалом, завдяки «ОКО» я на цілий тиждень став учасником чудового етнографічного фільму, події якого відбувалися у прекрасному куточку української Бессарабії».
Пан Анастасов оголосив зі сцени список фільмів, які здобули перемогу або були відзначені Спеціальними відзнаками.
Головну нагороду секції — OKO Jury Grand Prize — отримав фільм
Маріуполь. Сто ночей / Mariupol. A Hundred Nights, 2023 р., реж. Софія Мельник, Україна/Німеччина (анімаційний)
24 лютого 2022 року маленька дівчинка прокидається від звуків повітряної тривоги й вона намагається знайти когось живого в палаючому місті. Анімаційно-документальна стрічка, заснована на реальних подіях російського вторгнення в Україну і в якій звучить вірш українського поета Василя Стуса, що був активним членом дисидентського руху під час радянської окупації.
Спеціальними згадками журі відзначило такі фільми:
За кінематографічний діалог між жанрами —
Нічого особливого / Nothing Special, 2024 р., реж. Єфрат Берґер, Франція/Ізраїль (анімаційний)
Дві жінки сидять у чотирьох стінах і чекають. Одна — на смерть, яка постійно проходить повз неї. Інша — на те, що нарешті почнеться її життя. На основі записаної розмови режисерка намагається змоделювати їхню спробу втекти від тієї неминучої реальності, у якій вони змушені жити. Водночас жінки усвідомлюють, що «нічого» часом теж може бути особливим.
За сміливу новизну концепції, у якій винятково представлене зіставлення творчості й традиції —
Світло світла / Fos ek fotos / Light of Light, 2023 р., реж. Нерітан Зінксірія, Греція (нон-фікшн)
Напередодні своєї смерті у 1932 році монах, перебуваючи в одному з найбільш ізольованих місць у світі, власноруч майструє камеру. Лише через 90 років відзнятий матеріал був знайдений і відновлений.
Крім цього, у кожній категорії Міжнародної короткометражної програми
OKO GLOBAL журі також обрало фільми, які варті відзначення спеціальними призами:
Спеціальний приз журі за найкращий короткометражний нон-фікшн фільм — Сестри вітру / Hermanas del Viento / Sisters of Wind, 2024 р., реж. Хулія Каррісо Соланас, Аргентина (нон-фікшн)
25 років тому був заснований гурт «Мати Божа Фатімська», який працював у музичному стилі сікуріс. Фактично, це перший в Аргентині жіночий колектив. Під час паломництва до міста Абра де Пунта Корраль, яке раніше здійснювали лише чоловіки, учасниці гурту згадують про підкорення цього простору, про їхні зв'язки, страхи, мотивацію та спільноту, яку вони формують за допомогою музики.
Спеціальний приз журі за найкращий короткометражний анімаційний фільм — Наша уніформа / Our Uniform, 2023 р., реж. Єґане Могаддам, ІРІ (анімаційний)
Соціальна сатира на тему шкільної форми в Ірані та ставлення до неї учениць. Режисерка згадує свій досвід носіння хіджабу в іранській школі для дівчаток і розповідає, як змінилися її погляди на це, коли вона переїхала до Сполучених Штатів.
Спеціальний приз журі за найкращий короткометражний ігровий фільм —
Ахерон / Aqueronte, 2023, реж. Мануель Муньйос Рівас, Іспанія (ігровий)
Група пасажирів перепливає річку на борту порома. Дехто з мандрівників мовчки спостерігає за незнайомими попутниками або насолоджується краєвидами. Інші розмовляють, ймовірно, щоб пожвавити подорож і пришвидшити плин часу. Здається, що мандрівка по воді розширюється, пункт призначення віддаляється, а рамки простору розмиваються. Рух сам по собі стає чи не єдиним достовірним фактом.
Оскільки «ОКО» — фестиваль етнографічного кіно, то журі оцінило фільми з погляду етнографії й нагородило спеціальним призом ще один фільм.
Спеціальний приз журі за фільм із найкращою етнографічною репрезентацією отримала стрічка
Все далі й далі / Chhngai dach alai / Further and Further Away, 2022 р., реж. Полен Лі, Камбоджа (ігровий)
Останній день дівчини з корінного народу бунонг та її старшого брата у селі на північному сході Камбоджі перед переїздом до столиці, де вони сподіваються почати більш заможне життя. У той час як її брат схвильований переїздом, вона відчуває слабке бажання повернутися до їхнього села, яке знесли через будівництво неподалік греблі гідроелектростанції кількома роками раніше.
Паралельно весь тиждень у нас тривало глядацьке голосування серед фільмів усіх чотирьох конкурсних програм.
Приз глядацьких симпатій української едиції отримав фільм
Поема для маленьких людей / A Poem for Little People, 2023 р., реж. Іван Сауткін, Україна/Литва (нон-фікшн)
Відвертий та інтимний погляд на найуразливіших, які опинились на передовій російсько-української війни, і на волонтерів евакуаційної команди, які ризикують життям, щоби врятувати їх.
На правах партнера та співорганізатора Болградська міська рада також запровадила свою нагороду.
Глядацький приз міста Болград для фільма-фаворита в конкурсній програмі «НАШЕ ОКО» отримала
Балада про самозваного лицаря Желязка та вогнедишного дракона Димча / Балада за самозвания рицар Желязко и огнедишащия дракон Димчо / Ballad of Ferris the Self-appointed Knight and Smokie the Fire Breathing Dragon, 2024 р., реж. Пенко Гелєв, Болгарія (анімаційний).
Сільський коваль Желязко вирішує стати лицарем і змінити свою долю. Зустріч з вогнедишним драконом Димчо допомагає йому знайти сенс власного життя.
Нагадаємо, що фільм, який здобув головний приз журі у Міжнародній короткометражній конкурсній програмі OKO GLOBAL, отримав грошовий приз у сумі 600 євро. Усі переможці та призери отримали також фестивальну нагороду у вигляді цеглинки із гаслами 5 едиції «Борітеся — поборете!» та «За правда и за свобода», виготовлену власноруч із глини майстринею Уляною Джигринюк, чоловік і син якої також є гончарями, але наразі виборюють українську перемогу на фронті.
Цьогорічні покази стали можливими завдяки підтримці й інших наших партнерів, серед яких: Болградська міська рада, ТОВ «Поромний комплекс Орлівка», ТМ BOLGRAD, компанія МЕГОГО, Суспільне Мовлення, Софійська міська рада, Болгарський національний фільмовий центр, Power Film Production, Об'єднання креативних особистостей «ОКО».
Ми вже розпочали підготовку до кінофестивалю «ОКО» в місті Софія (Болгарія), котрий відбудеться з 8 по 15 листопада 2024 року. Попри всі перешкоди, ми продовжуємо боротьбу за головну місію: відкривати світ для України й Болгарії та Україну й Болгарію — для світу!
Борімося — поборемо!
Kommentarer